Раціоналізм Декарта як основа класицизму: розгорнутий виклад простою мовою 1. Епоха, у якій усе відбувалося XVII століття у Франції було часом великих змін. Королівська влада ставала дедалі сильнішою, країною керували за чіткими правилами, а наука робила відкриття, які руйнували старі уявлення про світ. Люди втомилися від суперечок, де кожен спирався на авторитет Арістотеля чи церкви, і шукали такі знання, у яких можна бути певним. Ця потреба в порядку й надійності торкнулася і філософії, і літератури. У філософії її вираженням став раціоналізм Рене Декарта (1596–1650), а в мистецтві класицизм. Зв'язок між ними не варто спрощувати. Класицизм не «виріс» із Декарта. Поет Франсуа де Малерб (1555–1628) ще до появи головних творів Декарта вимагав від поезії чистоти й ясності мови. 1635 року створили Французьку академію, яка дбала про норми мови й літератури. Корнелів «Сід» і «Міркування про метод» вийшли в один і той самий 1637 рік, тож драматург не міг «ілюструвати» книжку, яку тільки-но надрукували. Тому точніше сказати так: ідеї Декарта і ідеї класицистів були близькі за духом, жили в одному інтелектуальному кліматі й підсилювали одна одну. 2. Методичний сумнів: з чого починає Декарт Декарт хотів знайти опору, яка не похитнеться ні за яких обставин. Для цього він запропонував особливий прийом, який називають методичним сумнівом: треба тимчасово вважати хибним усе, у чому можна сумніватися. Він перебирає кілька підстав для сумніву: Чуття нас обманюють. Вежа здалеку здається круглою, а зблизька виявляється квадратною. Якщо чуття помиляються бодай раз, їм не можна довіряти безоглядно. Сон схожий на дійсність. У сні ми впевнені, що все відбувається насправді. Тож немає певного способу відрізнити сон від яви. Помилитися можна навіть у математиці. У «Метафізичних медитаціях» (1641) Декарт уявляє підступного «злого генія», який постійно вводить нас в оману, навіть коли ми рахуємо. Здається, що сумнів знищив усе. Але Декарт помічає: поки він сумнівається, він мислить, а щоб мислити, треба існувати. Навіть якщо злий геній обманює його в усьому, обманюватися може тільки той, хто існує. 3. «Мислю, отже існую» Так з'являється знаменита формула. Французькою вона звучить як je pense, donc je suis («Міркування про метод», ч. 4), латинською як ego cogito, ergo sum («Начала філософії», 1644, ч. I, § 7). Що в ній важливого: Перша безсумнівна істина. Це не висновок із чужих слів, а те, що кожен може перевірити сам, у себе в голові. Суб'єкт у центрі. Раніше істину брали з авторитету, традиції, Святого Письма. Тепер її мірилом стає розум окремої людини. Критерій істини. Правдивим є те, що розум бачить «ясно й виразно». Саме ця вимога потім перегукнеться з естетикою класицизму. Розум і тіло. Декарт розрізняє мислячу «річ» (душу) і протяжну «річ» (тіло). Душа, на його думку, відома нам краще й надійніше, ніж тіло. Це вчення називають дуалізмом. 4. Культ розуму Книжка «Міркування про метод» починається майже афоризмом: здоровий глузд найрівномірніше розподілений між людьм
Раціоналізм Декарта як основа класицизму: розгорнутий виклад простою мовою
1. Епоха, у якій усе відбувалося
XVII століття у Франції було часом великих змін. Королівська влада ставала дедалі сильнішою, країною керували за чіткими правилами, а наука робила відкриття, які руйнували старі уявлення про світ. Люди втомилися від суперечок, де кожен спирався на авторитет Арістотеля чи церкви, і шукали такі знання, у яких можна бути певним.
Ця потреба в порядку й надійності торкнулася і філософії, і літератури. У філософії її вираженням став раціоналізм Рене Декарта (1596–1650), а в мистецтві класицизм.
Зв'язок між ними не варто спрощувати. Класицизм не «виріс» із Декарта. Поет Франсуа де Малерб (1555–1628) ще до появи головних творів Декарта вимагав від поезії чистоти й ясності мови. 1635 року створили Французьку академію, яка дбала про норми мови й літератури. Корнелів «Сід» і «Міркування про метод» вийшли в один і той самий 1637 рік, тож драматург не міг «ілюструвати» книжку, яку тільки-но надрукували. Тому точніше сказати так: ідеї Декарта і ідеї класицистів були близькі за духом, жили в одному інтелектуальному кліматі й підсилювали одна одну.
2. Методичний сумнів: з чого починає Декарт
Декарт хотів знайти опору, яка не похитнеться ні за яких обставин. Для цього він запропонував особливий прийом, який називають методичним сумнівом: треба тимчасово вважати хибним усе, у чому можна сумніватися. Він перебирає кілька підстав для сумніву:
Чуття нас обманюють. Вежа здалеку здається круглою, а зблизька виявляється квадратною. Якщо чуття помиляються бодай раз, їм не можна довіряти безоглядно.
Сон схожий на дійсність. У сні ми впевнені, що все відбувається насправді. Тож немає певного способу відрізнити сон від яви.
Помилитися можна навіть у математиці. У «Метафізичних медитаціях» (1641) Декарт уявляє підступного «злого генія», який постійно вводить нас в оману, навіть коли ми рахуємо.
Здається, що сумнів знищив усе. Але Декарт помічає: поки він сумнівається, він мислить, а щоб мислити, треба існувати. Навіть якщо злий геній обманює його в усьому, обманюватися може тільки той, хто існує.
3. «Мислю, отже існую»
Так з'являється знаменита формула. Французькою вона звучить як je pense, donc je suis («Міркування про метод», ч. 4), латинською як ego cogito, ergo sum («Начала філософії», 1644, ч. I, § 7).
Що в ній важливого:
Перша безсумнівна істина. Це не висновок із чужих слів, а те, що кожен може перевірити сам, у себе в голові.
Суб'єкт у центрі. Раніше істину брали з авторитету, традиції, Святого Письма. Тепер її мірилом стає розум окремої людини.
Критерій істини. Правдивим є те, що розум бачить «ясно й виразно». Саме ця вимога потім перегукнеться з естетикою класицизму.
Розум і тіло. Декарт розрізняє мислячу «річ» (душу) і протяжну «річ» (тіло). Душа, на його думку, відома нам краще й надійніше, ніж тіло. Це вчення називають дуалізмом.
4. Культ розуму
Книжка «Міркування про метод» починається майже афоризмом: здоровий глузд найрівномірніше розподілений між людьм
Created using ChatSlide
Эпоха порядка и идей XVII века характеризуется развитием науки и монархии, а также новыми правилами. В это время рационализм и классицизм формируют общий дух, где важным историческим контекстом становятся Малерб, Академия и Корнель. Методы суммирования и первая истина исследуют чувства и разум, подчеркивая ясность и выразительность как критерии истины. Переход от философии к поэтике классицизма акцентирует культуру разума и эмоциональный контроль, а также дуализм между душой и телом, где...