Частина 2. Поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) та їхні наслідки для Правобережжя У другій половині XVIII століття внутрішня анархія, шляхетські міжусобиці, згубне право «liberum veto» (яке дозволяло будь-якому шляхтичу блокувати рішення Сейму) та безперервні селянські повстання остаточно паралізували Річ Посполиту. Бачачи беззахисність Польщі, три сусідні абсолютистські імперії — Росія, Австрія та Пруссія — здійснили її послідовний геополітичний переподіл у три етапи. Під час Першого поділу 1772 року Габсбурзька (Австрійська) імперія загарбала українську Східну Галичину разом із Львовом, утворивши з неї коронний край «Королівство Галіції і Лодомерії». Другий поділ 1793 року став вирішальним саме для Правобережної України: Російська імперія анексувала ядро правобережних земель — Київщину, Поділля (Брацлавщину) та Східну Волинь. Відповіддю польського народу стало національно-визвольне повстання Тадеуша Костюшка 1794 року, проте воно було жорстоко придушене російськими військами під командуванням Олександра Суворова. Це призвело до Третього поділу 1795 року, за яким польська держава повністю зникла з карти Європи, а Російська імперія загарбала решту українських територій — Західну Волинь та Берестейщину. Зміна польської владної системи на російську кардинально перекроїла адміністративно-правовий статус Правобережжя. Замість давніх польських воєводств Катерина II та Павло I утворили три імперські губернії — Київську, Подільську та Волинську, які склали Правобережне генерал-губернаторство. Прагнучи забезпечити лояльність місцевої польської аристократії, царський уряд зберег за польськими магнатами й шляхтою їхні земельні маєтки, статкові привілеї та абсолютну владу над селянами. У результаті український селянин залишився закріпаченим і безправним, але тепер його визиск регулювався вже законами Російської імперії. Поряд із цим розпочався форсований релігійний наступ: Греко-Католицьку (уніатську) церкву, яка була духовним осередком правобережного селянства, почали ліквідовувати, примусово та насильно перевозячи мільйони вірян і тисячі парафій до Російської православної церкви. Незважаючи на жорстокість закріпачення та імперську цензуру, ця геополітична катастрофа мала один визначальний історичний наслідок: зник штучний кордон по Дніпру, який століттями розривав український народ навпіл. Уперше з часів занепаду Русі більшість етнічних українських земель — Лівобережжя, Слобожанщина, Південь (Новоросія) та Правобережжя — опинилися в межах єдиної держави та спільного економічного простору, що сформувало основні територіальні обриси сучасної України. Водночас це остаточно закріпило розкол українського нації між двома імперіями: близько 80% українців опинилися під владою Російської імперії, а решта 20% на заході (Галичина, Буковина, Закарпаття) — під владою Австрії
Частина 2. Поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) та їхні наслідки для Правобережжя
У другій половині XVIII століття внутрішня анархія, шляхетські міжусобиці, згубне право «liberum veto» (яке дозволяло будь-якому шляхтичу блокувати рішення Сейму) та безперервні селянські повстання остаточно паралізували Річ Посполиту. Бачачи беззахисність Польщі, три сусідні абсолютистські імперії — Росія, Австрія та Пруссія — здійснили її послідовний геополітичний переподіл у три етапи.
Під час Першого поділу 1772 року Габсбурзька (Австрійська) імперія загарбала українську Східну Галичину разом із Львовом, утворивши з неї коронний край «Королівство Галіції і Лодомерії». Другий поділ 1793 року став вирішальним саме для Правобережної України: Російська імперія анексувала ядро правобережних земель — Київщину, Поділля (Брацлавщину) та Східну Волинь. Відповіддю польського народу стало національно-визвольне повстання Тадеуша Костюшка 1794 року, проте воно було жорстоко придушене російськими військами під командуванням Олександра Суворова. Це призвело до Третього поділу 1795 року, за яким польська держава повністю зникла з карти Європи, а Російська імперія загарбала решту українських територій — Західну Волинь та Берестейщину.
Зміна польської владної системи на російську кардинально перекроїла адміністративно-правовий статус Правобережжя. Замість давніх польських воєводств Катерина II та Павло I утворили три імперські губернії — Київську, Подільську та Волинську, які склали Правобережне генерал-губернаторство. Прагнучи забезпечити лояльність місцевої польської аристократії, царський уряд зберег за польськими магнатами й шляхтою їхні земельні маєтки, статкові привілеї та абсолютну владу над селянами. У результаті український селянин залишився закріпаченим і безправним, але тепер його визиск регулювався вже законами Російської імперії. Поряд із цим розпочався форсований релігійний наступ: Греко-Католицьку (уніатську) церкву, яка була духовним осередком правобережного селянства, почали ліквідовувати, примусово та насильно перевозячи мільйони вірян і тисячі парафій до Російської православної церкви.
Незважаючи на жорстокість закріпачення та імперську цензуру, ця геополітична катастрофа мала один визначальний історичний наслідок: зник штучний кордон по Дніпру, який століттями розривав український народ навпіл. Уперше з часів занепаду Русі більшість етнічних українських земель — Лівобережжя, Слобожанщина, Південь (Новоросія) та Правобережжя — опинилися в межах єдиної держави та спільного економічного простору, що сформувало основні територіальні обриси сучасної України. Водночас це остаточно закріпило розкол українського нації між двома імперіями: близько 80% українців опинилися під владою Російської імперії, а решта 20% на заході (Галичина, Буковина, Закарпаття) — під владою Австрії
Created using ChatSlide
У цьому огляді розглядаються три ключові етапи історії України під час її поділу: внутрішня криза, захоплення Австрією Східної Галичини та анексія Правобережжя Росією. Досліджується вплив російської імперії на українські губернії, зокрема на Київську, Подільську та Волинську, а також роль шляхти у збереженні влади. Останній розділ аналізує наслідки об'єднання земель, зокрема зникнення кордону по Дніпру та соціальні зміни, що супроводжувалися територіальним злиттям без соціальної свободи.