Актори стоять у різних частинах сцени та поступово повертаються до глядача. 2. Передають одне одному листи, які згодом падають на підлогу. 3. Один за одним зникають у темряві. 4. У фіналі одна постать залишається з аркушем паперу в руках. Слайд 9. Головний сценічний образ, світло та звук Головний сценічний символ — аркуш паперу. Він уособлює людську історію, лист, спогад або ім’я. Аркуші передаються між акторами, падають на підлогу, губляться серед інших. Наприкінці один аркуш залишається в руках персонажа — як символ того, що пам’ять може зберегти хоча б частину минулого. Світлове рішення: • на початку — холодне розсіяне світло; • у кульмінації — вузькі промені, які поступово згасають; • у фіналі — один білий промінь на постаті з аркушем. Музичне та звукове рішення: Мінімалістична інструментальна музика, поодинокі ноти фортепіано, шелест паперу, кроки, віддалені голоси та людське дихання. Після слів «хоча б когось» настає тиша, яка підсилює емоційний вплив тексту. Слайд 10. Фінал і режисерський висновок У фіналі актори завмирають. Остання постать проходить між ними, ніби намагається запам’ятати кожного. Після останніх слів вона кладе аркуш на порожній стілець. Світло повільно згасає, залишаючи глядача наодинці з тишею. Фінальний напис: «Пам’ятати — означає не дозволити зникнути вдруге». Висновок Мій режисерський задум полягає в тому, щоб перетворити поезію на емоційний сценічний досвід. Через рух, світло, звук і символи я прагну показати, що пам’ять не може повернути минуле, але здатна зберегти значення людського життя. Головна думка постановки: навіть коли голоси стихають, ми можемо продовжувати чути їх, якщо не дозволимо собі забути.